Морські походи запорозьких козаків

З розвитком Запорозької Січі активного, наступального характеру набирає боротьба козаків проти турків і татар. На початку XVII ст, коли козаків було більше ніж сорок тисяч вони не тільки давали відсіч навалам татарських орд і турецьких військ, але і самі розгорнули активний наступ на володіння Туреччини та її васала - Кримського ханства, намагаючись перенести військові дії на територію грабіжників. Запорожці десятками, а часом і сотнями, «чайок» здійснювали морські походи на Крим та узбережжя Чорного моря. Але основним напрямком козацьких морських походів було узбережжя Туреччини. У 1606 році козаки захопили турецьку фортецю Варну, яка до того вважалася неприступною. Було захоплено 10 турецьких галер із продовольством, товарами й екіпажами. Розлючений султан наказав перегородити Дніпро біля острова Тавані залізним ланцюгом  і заблокувати козаків. Однак, навіть такі перешкоди не зупинили переможців. Вже в 1607 р. запорожці провели великий похід на Кримське ханство, захопили і спалили два міста, Перекоп та Очаків. В наступному 1608 р. та на початку 1609. запорожці на чолі з Сагайдачним, здійснили морський похід на 16 човнах - «чайках», увійшли в гирло Дунаю і атакували Кілію, Білгород та Ізмаїл. Часом героїчних походів назвали історики морські козацькі походи 1612-1614 років, керовані Петром Сагайдачним. Козацькі «чайки» завдали немало відчутних ударів могутньому турецькому флоту. Іноді з Січі виходило понад 300 «чайек», в яких розміщувалося до 20 тис. козаків. У 1614 р. козаки взяли - Синоп. Козаки штурмом взяли могутню, з потужними укріпленнями, турецьку фортецю Кафу (Феодосію) у 1616, розгромили 14-тисячний гарнізон і звільнили полонених.

Андрусівське перемир'я

Андрусівське перемир'я - мирний договір між Росією і Річчю Посполитою на 13,5 років, завершив рос.- польську війну (1654-1666) за Україну і Білорусію. Підписано 30 січ. 1667 А. Л. Ординим-Нащокіним (Росія) і Ю. Глібовичем (Польща) в с. Андрусово під Смоленськом. Спочатку сторони хотіли укласти «вічний мир», але, як виявилося, зробити це було дуже важко і передусім через козаків, які ніяк не хотіли знову йти під владу Польщі, не припиняли військових виступів проти поляків і, якщо б такий мир був підписаний, вже скоро стали причиною нової війни між Річчю Посполитою і Росією. До того ж, Моск. гос-ву після недавніх військових успіхів, було б надзвичайно важко відмовлятися раз і назавжди від прав на рос. землі, що ще залишалися під владою поляків. Цар. пр-під рішуче виступало проти цього. В кінці переговорів каменем спотикання став Київ: Ордін-Нащокін переконував Олексія Михайловича поступитися і Київ, на к-рий дивився лише як на прикордонне місто - і не більше того. Як головний аргумент він приводив зменшення доходів в гос-ве і тому відсутність грошей на армію; далі він говорив про те, що в іншому випадку турки і татари загрожували захопити Малоросію, а на вірність козаків (яких він терпіти не міг) не можна покладатися ніяк. І ось, коли в кін. 1666 Нащокін повідомив, що якщо не буде укладена хоча б перемир'я, то польські війська увійдуть в Смоленський цар погодився на поступки. У цей час гетьман Правобережної України Дорошенко, безуспішно намагався не допустити перемир'я між Москвою і Варшавою, разом з кримським ханом почав запеклу боротьбу з поляками. Татари розорили пол. землі і повели до 100 тис. полонених. Цю подію було визнано пол. стороною як гол. перешкоди до «вічного миру», т. к. поляки побоювалися, що якщо буде укладений саме такий світ, це озлобить турків і татар. Отже, було укладено перемир'я до червня 1680. Польща повернула Росії смол. і черніг. землі і визнала возз'єднання з Росією Лівобережж. України. Правобереж. Україна і Білорусія залишилися під владою Польщі. Київ повинен був залишитися за Росією лише до 1669. Запорізька Січ оголошувалася під спільним управлінням Росії та Польщі. Тепер межа між державами йшла по Дніпру. Крім того, цар обіцяв виплатити пол. шляхті компенсацію в 1 млн. злотих за порушенное козаками господарство вважалося свого часу успіхом моск. дипломатії. І дійсно, Росія повернула те, що належало їй до Смутного часу. Досягши мети прагнення багатьох століть, оволодівши майже добровільно тими давніми областями, де починалось і розвивалось російське життя, втратити все це було великою утратою і приниженням. Андрусівський договір носив у собі зародок тяжких лих, кровопролить і народних страждань на майбутні часи. Нещасна Малоросія зазнала насамперед його згубний вплив. Ця країна, вибившись з такими зусиллями з-під чужої влади, з'єднавшись добровільно з іншою половиною Русі і, незважаючи на жорстоку боротьбу з поляками, коштувала їй багато крові ще досить населена і у деяких місцевостях квітуча, ні за що не бажала повертатися під владу поляків і зазнала таке спустошення, що через кілька років плодоносні поля її, починаючи від Дніпра до Дністра, представлялися зовсім безлюдною пустинею, де тільки руїни людських поселень та людські кістки вказували, що вона була населена. Сама Польща тільки тимчасово і по зовнішності вигравала, а не насправді, як показали події. Все це, однак, було наслідком не стільки самого Андрусівського договору, скільки тих колишніх помилок, які призвели до необхідності укласти Андрусівський договір. В історії, як і життя, розроблений промах тягне за собою ряд інших і зіпсоване у кілька місяців і років виправляється цілими століттями. Богдан Хмельницький передбачав це, сходячи у могилу, коли московська політика не хотіла слухати його порад». Козацьких послів близько не підпустили до Андрусово, і лише після укладення перемир'я Малоросія і Запоріжжя дізналися про це від посланого 12 лют. до гетьману Брюховецькому стольника В. Телепнєва. Звістка про це як громом вразила всіх на Україні: без волі і без оголошення народові країна ділилася на 2 частини, причому в одній вводилися пол. порядки, в іншій - царські. Без згоди і без відома козаків Запоріжжя оголошувалося відразу в залежності від Польщі та в підпорядкуванні Росії. У цьому випадку від українців і запорожців годі було чекати нічого хорошого, коли їм оголосили про перемир'я. Так і сталося: як тільки гетьман Брюховецький дізнався про підсумки переговорів в Андрусові, він через Телепнєва зажадав від царської влади ввести московських ратних людей в Кременчук і Кодак, позбавити запорожців хлібних підвезень і позбавити Запоріжжя від многолюдства, «тому від запорожців потрібно очікувати великого обурення » цим перемир'ям.

Козацько селянське повстання в 20 30 -х роках

Козацько селянське повстання в 20 30 -х роках

Козацтво не тільки захищали свої землі від турків і татар, але й бралося за зброю, чтоб відстояти ті свої права, які все більше утискались польською і навіть українською шляхтою. У 1592 році спалахнуло повстання під керівництвом гетьмана Криштофа Косинського. Все почалося з того, що в подяку за військову допомогу польский король подарував деяким козакам землі неподалік від річки Рось, що князі Острозькі вважали своїми володіннями і не віддавали їх. Озброєні казаки, підтримані селянами і міщанами, оволоділи кількома замками і господскими маєтками, зокрема і князів Острозьких. При цьому повсталі знищували документи на право володіння землею. Не на жарт перелякавшись, Острозькі разом з іншими землевласниками швидко зібрали значне військо і виступили против військ и гетьмана Косинського. В одному з боїв під Черкасами Косинський був убитий, а козаки змушені були укласти мир. А в 1594 році вогонь повстання розгорілося з новою силою. Тепер разом з запорожцями выступила части на реєстрових козаків, на чолі яких стояв Северин Наливайко. Пройшовши зі своїм військом через всю Україну - від Молдови до Білорусі, він підняв народ на боротьбу. Ще довго післФ закінчення цього повстання поляки називали православних українців "наливайками". В переговорах з поляками Наливайко пропонував віддати козакам землі між Дністром і Південним Бугом, де вони мали б свою, незалежну від Польщі владу. Король польский надзвичайно стривожений діями козаків, послав проти них військо. Під Білою Церквою сталися запекли бої. Переможця в цій битві не було, однако козаки відступили на лівий берег Дніпра, де після багатоденної облоги козацького табору над річкою Солоницей, під Лубнами, повстанці потерпіли поразку. Наливайко був схоплений і страчений у Варшаві. Всіх, хто брав участь у козацькій війні, били батогами, вирізали шкіру на спині, засліплювали, відбирали їх майно та землю. Після поразки цього повстання козацтво і Україна зазнали ще більших утисків; законом сейму були скасовані права козацького війська, обмежена територія розміщення козацтва, введені інші різні обмеження. В Цей час серед козацтва утворилося дві групи. В одну увійшли заможні казаки, помірних поглядів, які пропонували мирнФо домагатися свого: вести переговори, писати  листи до короля і так далі. Козаки, що склали другу групу, щоб захищати свої права і вольності. Щоб якось відвернути козаків від нового повстання, розважлива старшина направила їх проти татар.

Павло Тетеря

Одразу після смерті Богдана Хмельницького, розгорнулась боротьба за владу. І велась вона, в основному, між його родичами. Адже кожен вважав, що якщо вони мають родинні зв’язки та певні заслуги У Визвольній війні, то відповідно і право на гетьманство, мають не менше. І одним з претендентів на владу, був саме Павло Тетеря(справжнє прізвище якого - Морожковський).

Роду він був шляхетського,освіту отримав в уніатських закладах і почав свою кар’єру з судового урядовця. Якби не було повстання Богдана Хмельницького, то можливо, він і залишився б, в подальшому, чиновником. Вступивши до повстанців, він досить швидко здобув авторитет та прихильність більшості.

Отримав Павло Тетеря булаву, одразу після зречення від неї Юрія Хмельницького, і так як він був завзятим прихильником Богдана Хмельницького, то вважав, що йому вдасться  втілити ідею «великого гетьмана». Єдиною перешкодою було те, що передана таким способом йому булава,надавала лише прав наказного гетьмана, але Тетеря хотів справжнього гетьманства, тому згодом скликає раду для отримання його. Саме завдяки підкупу він добивається свого.

Ставши гетьманом Правобережної України, він зближається з Польщею(для протистояння Росії та щоб приєднати згодом і Лівобережну Україну).  Та це тривало не довго, одразу після того, як польські війська повернулися до Польщі, розгортається ціла низка повстань. В результаті, він змушений був вибрати нового наказного гетьмана-Ханенка. А сам вирушає до Польщі, де хотів спровокувати конфлікт між турками та поляками та нічого з того не вийшло, там він і помирає

Берестейська унія 1596 рік

Берестейська унія  1596 рік
Для того, щоб Річ Посполита і на далі розвивалась,польською владою і колами католиків було визнано за необхідність об’єднати православних та католиків, цим самим утворити Українську греко-католицьку церкву або уніатську. Хоч об’єднати церкви прагнули, як православні так і католицькі єпископи, та  бачили  вони зовсім по-різному становище і роль створеної  церкви (уніатської ).
Кожна сторона мала свою причину прихильності  до унії, і це навіть не дивина,тому,що,наприклад: православні єпископи сподівались, що  коли буде підписана унія , то вони та їхня церква будуть захищені  від втручання міщан. Також вони хотіли, аби зберігалось їхнє становище і крім цього, щоб  мали  рівність із католиками.
Католики також мали причини укладання угоди, адже з підписанням угоди вони змогли б ідеологічно захопити українські землі , зміцнити свій вплив на них, а також  збільшити кількість підвладних Ватикану.
Зразу після  офіційного підписання унії(1596 р.), собор розділився на дві частини: православні та уніати. Проте перші  одразу відхилили унію і не були її прибічниками,  а другі-прийняли її та погодились із  верховенством  Папи Римського, який зберіг  усі православні обряди і церковнослов’янську мову також при цьому було прийнято  основні догми католиків.
В результаті православ’я було визнане незаконним, оскільки союз(унія)насаджувались силою, чим католики і сподівались денаціоналізувати прилеглі  народи. Після цього активно  розгортається  довга  боротьба проти унії, де беруть активну участь беруть  не тільки селяни, а й міщани та козаки. В подальшому вона стала  національно-визвольною боротьбою  проти кріпатства, католицького та польського гніту…

Запорозька січ

Запорозька січ- це осередок нереестрованних укріплень Запорозького війська. Тому говорити про ню можна довго ,їх було значно багато і місце розташування були зовсім різні. Якщо, гогворити за всі, то звичаї та порядки звичайно різні. Саме перша січ появилась на острові Томаків і прозвали її Томаківською. Кожна окрема Запорозька січ огорожувала себе високими дерев’яними зрубами.А ще вона була обведена валами між якими знаходилась площа по краю якої стояли козарми,і в них мешкали козаки.В козацькій січі приблизно знаходилось 10 тисяч козаків.На території розташовувались церкви, будівлі старшини, школа, військові й господарські споруди. Церква, яка розташована у центрі площі була політично-суспілним життям запорозьких козаків, в ній відбувались різні ради.В запорозькій січі не існувало феодальності на власність землі і кріпосництва.Частину населення були,це промисловці рибою, торговці,скотарі а потім трохи пізніше були власники водяних млинів,та іншого виду галузей.Видним органом у козаків була козацька рада, де приймали участь майже всі козаки.Також у козаків діяв військовий суд, який карав за вбивство товаришів, та за їхне обкрадання.Ще на території були школи де навчались козацькі діти.А навчались вони церковному співу, письму,читанню, музиці і математиці.А головними звичаями у козаків були:сорочка з шовку на застіжці,обов’язково червоні чоботи,шаровари,парчовий кафтан який перев’язували поясом прошитим золотими і срібними нитками.Носили хутряну гострокінечну шапку, самопал якій вішався на праве плече.Носити бороду,голити голову і залишати на ній волосся у виглядікоси,курити люльку. 
"Старожитнім місцем" для всіх Дніпровських Козаків, за словами одного акту, від давніх часів було Запоріжжя. Частина їх вийшла звідти Литовську Україну . А тому і в нових місцях вони називалися Запорожцями, Запорізькими Козаками Запорозькими Черкасами. Але в Петербурзі вважали, що низовци-тільки частина "малоросійських" Козаків і якщо останні в 1654 р. визнали владу московського царя, то і жителі Січового Низу повинні були рахуватися підданими Росії. Сичевики ж, за Словами маніфесту Катерини II, замість цього "склали з себе мало, зовсім помалу особливое, страшне і намірами самого Творця в розмноженні роду людського, від Нього благословенному, противоборствуюче політичне суспільство". "І вирішили залишитися назавжди в Січі на власній своїй волі". 
"І тако по необхідному повазі на все вищенаписаному, -писалося у " маніфесті, - ми визнали себе зобов'язаними перед Богом, і Нашею Імперією та перед самим людством зруйнувати Січь Запорізьку і ім'я Козаків від неї взаимствованное". При цьому стверджувалося, що С. 3. зруйнована спокійним чином, "уникаючи, наскільки можна, пролиття крові". Пояснювалося: "Немає більше Січі Запорозької в політичній її потворності, а отже ж, і Козаків і. Місце помешкання та угіддя тамтешні залишають для постійних у Вітчизні, нарівні з іншими, корисних жителів, зараховуючи їх здатності до Новоросійської губернії". Землі С. Запорізької аж до берегів Чорного моря ще довго після цього іменувалися Новоросією.

Петро Коношевич-Сагайдачний

Петро Коношевич-Сагайдачний був гетьманом України до часів Б .Хмельницького. Народився Петро на Галичині, в с.Кульчицях,на Самбірщині в сім’ї шляхтича Конона Сагайдачного в1570 році. Освіту Петро Сагайдачний отримав в місті Острозі, що на Волині. Це була школа князя Констянтина Острозського, на той час вважалась найкращою православною школою. Працював вчителем у судді в м. Києві. Згодом цю службу покинув і подався на Запоріжжя.Серед козаків проявив себе як мудрий та талановитий лідер.Гетьманом Сагайдачний став в 1616 році, був ним до кінця свого життя.Під його керівництвом козацтво перетворилось на окрему армію зі своїм статусом та дисципліною.Помер Петро Коношевич-Сагайдачний в1622році, після затяжної хвороби.Але й на смертельному одрі його не покидали думки про майбутнє Укрїіни.Він заповідав всі свої статки львівським та київським школам.Ще бувши при владі він започаткував школу яка пізніше(після смерті Сагайдачного) почала зватись Киево-Могилянська.Поховали Петра Сагайдачного в Богоявленській церкві київського братства,але могила його до цієї пори не збереглась.