Андрусівське перемир'я

Андрусівське перемир'я - мирний договір між Росією і Річчю Посполитою на 13,5 років, завершив рос.- польську війну (1654-1666) за Україну і Білорусію. Підписано 30 січ. 1667 А. Л. Ординим-Нащокіним (Росія) і Ю. Глібовичем (Польща) в с. Андрусово під Смоленськом. Спочатку сторони хотіли укласти «вічний мир», але, як виявилося, зробити це було дуже важко і передусім через козаків, які ніяк не хотіли знову йти під владу Польщі, не припиняли військових виступів проти поляків і, якщо б такий мир був підписаний, вже скоро стали причиною нової війни між Річчю Посполитою і Росією. До того ж, Моск. гос-ву після недавніх військових успіхів, було б надзвичайно важко відмовлятися раз і назавжди від прав на рос. землі, що ще залишалися під владою поляків. Цар. пр-під рішуче виступало проти цього. В кінці переговорів каменем спотикання став Київ: Ордін-Нащокін переконував Олексія Михайловича поступитися і Київ, на к-рий дивився лише як на прикордонне місто - і не більше того. Як головний аргумент він приводив зменшення доходів в гос-ве і тому відсутність грошей на армію; далі він говорив про те, що в іншому випадку турки і татари загрожували захопити Малоросію, а на вірність козаків (яких він терпіти не міг) не можна покладатися ніяк. І ось, коли в кін. 1666 Нащокін повідомив, що якщо не буде укладена хоча б перемир'я, то польські війська увійдуть в Смоленський цар погодився на поступки. У цей час гетьман Правобережної України Дорошенко, безуспішно намагався не допустити перемир'я між Москвою і Варшавою, разом з кримським ханом почав запеклу боротьбу з поляками. Татари розорили пол. землі і повели до 100 тис. полонених. Цю подію було визнано пол. стороною як гол. перешкоди до «вічного миру», т. к. поляки побоювалися, що якщо буде укладений саме такий світ, це озлобить турків і татар. Отже, було укладено перемир'я до червня 1680. Польща повернула Росії смол. і черніг. землі і визнала возз'єднання з Росією Лівобережж. України. Правобереж. Україна і Білорусія залишилися під владою Польщі. Київ повинен був залишитися за Росією лише до 1669. Запорізька Січ оголошувалася під спільним управлінням Росії та Польщі. Тепер межа між державами йшла по Дніпру. Крім того, цар обіцяв виплатити пол. шляхті компенсацію в 1 млн. злотих за порушенное козаками господарство вважалося свого часу успіхом моск. дипломатії. І дійсно, Росія повернула те, що належало їй до Смутного часу. Досягши мети прагнення багатьох століть, оволодівши майже добровільно тими давніми областями, де починалось і розвивалось російське життя, втратити все це було великою утратою і приниженням. Андрусівський договір носив у собі зародок тяжких лих, кровопролить і народних страждань на майбутні часи. Нещасна Малоросія зазнала насамперед його згубний вплив. Ця країна, вибившись з такими зусиллями з-під чужої влади, з'єднавшись добровільно з іншою половиною Русі і, незважаючи на жорстоку боротьбу з поляками, коштувала їй багато крові ще досить населена і у деяких місцевостях квітуча, ні за що не бажала повертатися під владу поляків і зазнала таке спустошення, що через кілька років плодоносні поля її, починаючи від Дніпра до Дністра, представлялися зовсім безлюдною пустинею, де тільки руїни людських поселень та людські кістки вказували, що вона була населена. Сама Польща тільки тимчасово і по зовнішності вигравала, а не насправді, як показали події. Все це, однак, було наслідком не стільки самого Андрусівського договору, скільки тих колишніх помилок, які призвели до необхідності укласти Андрусівський договір. В історії, як і життя, розроблений промах тягне за собою ряд інших і зіпсоване у кілька місяців і років виправляється цілими століттями. Богдан Хмельницький передбачав це, сходячи у могилу, коли московська політика не хотіла слухати його порад». Козацьких послів близько не підпустили до Андрусово, і лише після укладення перемир'я Малоросія і Запоріжжя дізналися про це від посланого 12 лют. до гетьману Брюховецькому стольника В. Телепнєва. Звістка про це як громом вразила всіх на Україні: без волі і без оголошення народові країна ділилася на 2 частини, причому в одній вводилися пол. порядки, в іншій - царські. Без згоди і без відома козаків Запоріжжя оголошувалося відразу в залежності від Польщі та в підпорядкуванні Росії. У цьому випадку від українців і запорожців годі було чекати нічого хорошого, коли їм оголосили про перемир'я. Так і сталося: як тільки гетьман Брюховецький дізнався про підсумки переговорів в Андрусові, він через Телепнєва зажадав від царської влади ввести московських ратних людей в Кременчук і Кодак, позбавити запорожців хлібних підвезень і позбавити Запоріжжя від многолюдства, «тому від запорожців потрібно очікувати великого обурення » цим перемир'ям.